"Білоруси живуть в очікуванні жаху", — радник Тихановської про життя в Білорусі і війну в Україні. Інтервʼю

Галина Остаповець

Журналіст

Більше 85% населення Білорусі не підтримують свою участь на боці росії у війні проти України. Проти виступає навіть більшість прихильників самоназваного президента Олександра Лукашенка. Навіть якщо він віддасть наказ вступити у війну регулярній армії, військові здаватимуться і переходитимуть на бік України. 

Яким є життя у Білорусі, влада якої де-факто бере участь у російській війні проти України, в інтервʼю Новини.LIVE розповів старший радник лідерки білоруської опозиції Світлани Тихановської Франак Вячорка.

— Чи готові білоруси вступити у війну проти України на боці росії?

— Згідно з опитуваннями, більше 85% білорусів проти вступу білорусів у війну проти України. Навіть серед прихильників Лукашенка число тих, хто проти, становить до 65%. Це означає, що навіть він не встиг і не зміг переконати своїх прихильників.

Є "п'ята колона", до 10-15%, які вважають, що білоруси мають підтримати росіян, але коли конкретизуєш, чи мають вони входити на територію України, кажуть, що ні.

Це трохи пояснює білоруський характер. Адже білоруси завжди уникають конфліктів. Вони шукали компроміс навіть під час протестів у 2020 році (проти фальсифікації президентських виборів Олександром Лукашенком. — Ред.). Звісно, були готові йти на барикади, і це потрібно було робити, але більшість шукала компроміс. І Лукашенко змушений підлаштовуватися під таку особливість суспільства.

З одного боку, в росії він говорить, що "ми з вами", "поляки — наші вороги", а в Білорусі каже, що "тільки завдяки мені нас не втягнули у війну". І його прихильники кажуть: "О, Лукашенко — молодець! Він врятував нашу країну від війни". В такій інформаційній бульбашці вариться велика частина суспільства.

— Білоруси кажуть, що намагаються читати новини на українських ресурсах, але потім чистять всю історію.

— Щоб вижити у Білорусі, треба бути дуже обережним і не залишати жодних слідів в інформаційному просторі. Багато не просто чистять історію, а видаляють всі аплікації, адже екстермістським стало все. Офіційно у нас 140 терористів — це блогери та активісти. Більше 350 медіа й різних інформаційних каналів визнані екстремістськими. Підписка на них може коштувати 2-6 років увʼязнення. Тому люди все чистять, ніхто ні на що не підписується.

У Білорусі затримати можуть навіть на вході в метро і там же перевірити телефон. Якщо є будь-яка підписка чи то на український, чи на білоруський канал — все, пиши пропало. Через це складно зрозуміти реальний протестний настрій населення.

— Певно, білоруси навіть поміж собою бояться обговорювати війну і події в країні?

— Так, тихо говорять на кухні. Як люди жили під час сталінських репресій? Правду говорили тільки у вузькому колі, а вранці чекали, кого заберуть і читали новини, кого вночі забрали. Отак зараз живе більшість білорусів в очікуванні — який же жах відбудеться завтра.

— Скільки білорусів поїхало з країни через такий пресинг?

— Виїхали журналісти та активісти, лідери громадських оранізацій, дехто із політичних активістів. Багато хто залишився, просто стали непублічними. Зараз пішли [арешти] по аналітиках та експертах. Всі, хто хоч раз з'являється на YouTube, — все, будь готовий і збирай речі або в СІЗО, або за кордон.

Але навіть ті, хто за кордоном, активно працюють. Білоруси досить живучі. Лукашенко, мабуть, не очікував, що суспільство так швидко зможе переродитися і продовжувати роботу.

— Білоруські військові могли воювати в Україні за гроші?

— Найманці можуть бути завжди. До російських операцій в Сирії вербували і білорусів, і українців, і навіть із Західної Європи осіб російського походження. Це нічого не означає, адже завжди є варʼяти і психи.

На початку війни українці плутали білорусів із чеченцями через зелено-червоний прапор. Але щоб білоруси системно воювали якоюсь групою — таких доказів не було. Пропаганда зацікавлена, щоб сварити поміж собою українців та білорусів. Хочеться, щоб білоруси показали себе гідно. Ми продемонструємо і підтримку, і солідарність українському народові, аби врятувати наше добре імʼя.

— Якщо припустити, що білоруська армія таки заходить на територію України з північних кордонів, що тоді буде в Білорусі?

— Теоретично разом із російськими диверсійними групами на територію України можуть зайти сили спеціальних операцій. Це спецгрупи КДБ, охорона президента (мається на увазі структура. — Ред.), які виконують його особисті накази. Але не регулярна армія. Наскільки довго вони пробудуть в Україні я не знаю, бо моралі і розуміння, навіщо воювати там, серед них немає. Загалом, як показує історія, білоруси — не найкращі найманці. Тому їх "вторгнення" триватиме недовго. Це може бути якась показова операція, щоб зганьбити та замастити Білорусь у кров.

Якщо ж таки змусять увійти в цю війну кілька тисяч військових або ж якусь частину регулярної армії, це може призвести до несподіваних наслідків. Багато хто здаватиметься і переходитиме на бік України. Схожий випадок був минулого тижня з офіцером прикордонних військ Білорусі, який перейшов на бік України, зазначивши, що таких, як він,  багато. І я в це вірю.

Загалом ті, хто зараз перебуває у Білорусі, — заручники. Виїхати звідти неможливо навіть через росію. Втекти через ліс і болота теж складно.

— Виїхати з Білорусі не можуть всі чи лише силовики та військовозобовʼязані?

— Всі держслужбовці, студенти державних вузів не можуть виїжджати без дозволу начальства, ректорів та деканів. Зараз впроваджують новий закон, згідно з яким без дозволу територію Білорусі не зможуть залишити більше 50% білорусів. В першу чергу це військові, хто має хоч якийсь доступ до секретів, а цю форму змушують підписувати кожного, навіть коли в його роботі немає жодних секретів. Це означає, що людей триматимуть в ізольованих просторах ще більше, ніж раніше. Як в радянські часи.

—Чи правда, що військовозобов'язаним білорусам приходять повістки з'явитися на військові збори?

— Такі повістки є, але не масово. Це не мобілізація. Здебільшого це робиться у південних регіонах Білорусі, де й тестується реакція суспільства. Запрошують на зібрання так званої тероборони, але це поки що фікція. Адже військо не може прийняти більше людей, ніж є. Навіть строковикам бракує базових речей — ліжок й автоматів. Всі ці розмови Лукашенка про те, що ми збільшимо армію до 80 тисяч осіб, — брехня. Вони не спроможні.

Навіть якщо впровадять загальну мобілізацію і повістки почнуть приходити десяткам тисяч людей, це може викликати паніку серед білоруського населення. Воювати точно ніхто не хоче. Згідно з опитуваннями, більше 80% хвилюються, що білорусам доведеться йти на війну в Україні. Це може призвести до розколу в елітах, а Лукашенко може втратити стабільність.

— Наскільки понизився рівень життя в Білорусі і як це впливає на людей?

— Якщо в грудні 21% білорусів відчували на собі вплив санкцій, то тепер таких 49%. Люди не можуть виїжджати з країни, зникли бренди з крамниць, затримують зарплати. Білоруси звинувачують у санкціях або Лукашенка, або війну, а не демократичні сили всередині країни чи Захід. Це важливо.

З іншого боку, це не завжди веде до політичної мобілізації, бо коли люди починають думати, як прожити день, у них нема можливості думати, як організувати групу активістів, щоб щось разом зробити.

Тому ми зараз шукаємо інші форми боротьби, наприклад, партизанську, аби ті, хто хоче змін, могли себе показати.

— Якщо білоруська армія таки вступить у війну проти України на боці росії, чи підуть білоруси на протести?

— Всі протести, які треба було провести, ми провели у 2020 році. На вулицях було 1,5 мільйона людей, але ця масовість так і не допомогла усунути режим.

Вихід людей на вулиці веде до жертв, масових посадок, але не призвів до змін. Ми організували майже 15 масових маршів по всій країні. В результаті 55 тисяч людей було затримано, більше 300 тисяч активних людей виїхало.

Тому зараз слід діяти більш розумно та підпільно — паралізувати державну систему та державні органи і деморалізувати людей навколо Лукашенка. Нам обов'язково потрібен розкол еліт, аби люди навколо нього почали тікати і розуміли, що відповідатимуть і за його вчинки.

Багато роботи роблять кіберпартизани, люди на місцях. Наприклад, саботують і не виконують рішень та вказівок.

"БелАЗ" (один з найбільших у світі виробник важкої кар'єрної техніки. — Ред.) за цей рік не продав жодного самоскиду. І це без впливу санкцій. Люди просто не хочуть продавати. Навіщо мені це робити і давати додаткові мільйони доларів лукашенківському режиму? Такий протест у формі саботажу теж дає свій ефект. Лукашенко, завдяки державній економіці, підгодовував своїх людей і прихильників. Нині він цього робити вже не може, вільних грошей у бюджеті немає. А путін йому теж не даватиме, скільки потрібно.

— Яким є життя у простих білорусів?

— Погіршилося. Зарплати (300–500 доларів. — Ред.) були низькими і без санкцій, а тепер людей і зовсім відправляють у відпустки. Замість п'яти робочих днів дають три.

— Як ви консолідуєте суспільство і що, зокрема, робить Світлана Тихановська, радником якої ви є?

— Тепер форми протесту слід обирати дуже обережно і шукати такі кампанії, які не призводять до багатьох жертв. Вони не завжди мобілізують, а навпаки, демобілізують суспільство. Наприклад, тих же рейкових партизан можуть демонстративно розстріляти (трьом білорусам, які пошкодили залізничну колію, аби призупинити постачання російської зброї і техніки до Білорусі, а потім до України, загрожує смертна кара. — Ред.).

Вони нікому не нашкодили, нікого не поранили, просто спалили релейну шафу, а їм хочуть влаштувати показовий суд і розстріл. Мета — залякати інших

Тому важливо знайти формулу постійного тиску на режим, користуватися міжнародними інструментами правосуддя, інформаційними кампаніями. Нам важливо змінити розуміння, що я, білорус, не просто проти війни, я проти білоруської агресії. Це дуже велика робота в умовах конкуренції з російською пропагандистською армією.

— Чим саме займається Тихановська?

— Постійно комунікує з різними групами суспільства — вчителями, лікарями, багато роботи на дзвінках. Був візит у Польщу, відкрили офіс в Києві, щоб будувати відносини з українською владою, адже у неї нема ясної стратегії щодо Білорусі, і це дуже помітно. Білоруси і українці розуміють ситуацію по-різному, і цю дискомунікацію слід виправити. Працювати з Офісом Зеленського по цьому напрямку. Однак це треба було робити ще рік тому, а не зараз.

— Офіс Зеленського йде на контакт?

— На робочому рівні є контакт з радниками Офісу Зеленського, МВС, міграційною службою. Багато білорусів тепер мають проблеми та заблоковані рахунки через свій паспорт. Серед них чимало тих, хто допомагає Україні. Ми розуміємо Україну в цьому плані, але спробуємо врятувати тих, хто активно допомагає вам, щоб вони могли робити це далі.

З самим Зеленським зустрічі у Тихановської не було. Я так розумію, проблема з українського боку — вони не хочуть провокувати Лукашенка. Не думаю, що після початку війни це ще актуально. Навпаки, така зустріч була би дуже добрим сигналом для українського та білоруського народів. Але щось їх стримує.

— Запити на зустріч із Зеленським були?

— Звісно, це робиться на дипломатичному рівні. Є щоденна комунікація через дипломатів, представників уряду. Коли сторона готова до зустрічі — вона організовується, шукається формат. Як тільки така готовність буде з українського боку — зустріч відбудеться. Світлана Тихановська готова була їхати до Києва раніше, ще рік тому, і після війни. Але з української сторони було прохання цього не робити.

Читайте Новини.LIVE!

Підписатися Підписатися